ПОПЕ́СТИТИ, е́щу, е́стиш, док., перех.
1. Док. до пе́стити 1. Як п’яна [Настя], то було ще заговорить до мене, і дитину попестить (Вовчок, І, 1955, 268); Яка вона мати, чи вона прибере, попестить коли дитину (Мирний, IV, 1955, 70); Інженер ласкаво попестив його [коня] гладеньку шию (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 199).
2. Пестити якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 196.