ПОПИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., розм. Те саме, що попита́ти 1. — Попитався б ти у Лискотуна: той чого вже не зна? усе зна (Кв.-Осн., II, 1956, 401); — Посидьте в нас, послухайте, що ми знаємо та й попитайтеся, коли хочете.. — Демид почав питатися школярів (Гр., II, 1963, 74); Хоче юнак покупатись, Так згадав запрети [заборони] нені.. Мусить вродник [вродливець] в кого-небудь Попитатися поради (Щог., Поезії, 1958, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 198.