ПОПЛАВЕ́ЦЬ, вця́, ч.
1. Прикріплений до ліски шматок якої-небудь речовини, легшої від води, що утримує гачок на належній глибині й сигналізує про клювання риби. Вода шумить!.. вода гуля!.. На березі Рибалка молоденький На поплавець глядить і примовля: — Ловіться, рибочки, великі і маленькі! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 76); Коська мені кращу вудку віддав, от який він хороший товариш! Поплавці в нас однакові — червоні з одного боку, круглі (Збан., Мор. чайка, 1959, 33).
2. Прикріплена до дна або до берега споруда чи предмет, що утримується на поверхні води. На самім ставу виноградом оповита альтанка-поплавець горіла, як заквітчане панікадило (Головко, II, 1957, 237).
3. спец. Пристрій у гідрометричних і сигнальних приладах для визначення або регулювання рівня рідини. Постійний рівень пального в поплавцевій камері і жиклері [карбюратора] досягається за допомогою поплавця, і голчастого клапана (Зерн. комбайни, 1957, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 207.