ПОПЛАВО́К, вка́, ч.
1. Те саме, що поплаве́ць. Я страшенно люблю читати, — казав я, — .. слідкуючи за поплавком закинутої вудки (Ю. Янов., II, 1958, 70); В міру поїдання тваринами корму поплавок у годівниці опускається і відкриває при цьому кульовий клапан (Рад. Укр., 6.IV 1961, 1); * У порівн. Він стрибнув у воду.. і так шубовснув, що вода стовпом метнулася вгору, а коли впала, — хлопець уже крутився на її поверхні, як поплавок (Кол., Терен.., 1959, 93).
2. Те саме, що поплави́ще. Од кілка до кілка висіли разками здорові поплавки, що звуться галаганами, пороблені з легкого сухого дерева (Н.-Лев., II, 1956, 221).
3. Надутий повітрям прогумований мішок, який використовують як опору при швидкому наведенні мостів, лаштуванні поромів. Сапери наводять міст на поплавках (Ю. Янов., IV, 1959, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 207.