ПОПЛЕ́СКУВАТИ і ПОПЛІ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. неперех. Утворювати чим-небудь сплески на воді час від часу. Через яку годину ми знову сиділи з Воблим у човні і, стиха попліскуючи весельцями, мовчки перепливали Рось (Вас., І, 1959, 147).
2. перех. і неперех. Плескати по чому-небудь час від часу. — Ой, баньку б з паром.. Лежиш на поличці і віничком, віничком себе поплескуєш… Красота! (Шиян, Гроза.., 1956, 128); Корова жує, а він обходить навколо неї, гладить, попліскує по відгодованих клубах (Сенч., Опов., 1959, 106).
3. неперех. Аплодувати час від часу. Гості поплескують їм [артистам], часом кидають їм квіти й ласощі (Л. Укр., III, 1952, 447).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 208.