ПОПЛИГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм.
1. Рушити, плигаючи. — Льоню, глянь, заєць! —.. Косоокий здивовано повів головою і ніби неохоче поплигав у кущі (Гончар, IV, 1960, 59); // Піти, підплигуючи або згинаючись і розгинаючись. З поклоном, мов та жаба, поплигала [бабуся] з хати (Мирний, III, 1954, 301); // Почати підстрибувати від поштовхів, коливань і т. ін. (про предмети). Знову поплигав човен, пришвартований до корми (Ю. Янов., II, 1954, 95).
2. Плигнути один за одним (про багатьох).
3. Плигати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 210.