ПОПЛЯ́МЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поплями́ти. Ті взірці [для красного писання] дуже вже дітворою понищені, поплямлені чорнилом (У. Кравч., Вибр., 1958, 315); Герман, весь поплямлений кров’ю, разом з кількома іншими молодими людьми взяли Мендля на плечі і понесли (Фр., VIII, 1952, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 212.