ПОПОВ’ЯЗА́ТИ, в’яжу́, в’я́жеш, док., перех. і без додатка, розм. В’язати тривалий час; пов’язати багато. — Я на своєму віку доволі попов’язала ран козацьких, да й Леся моя до сього діла здатна (П. Куліш, Вибр., 1969, 110); Держалась же Конониха за те життя, як борона за траву! Держалась за «те», щоб щодня до схід сонця встати..; після пополоти на городі, аж коліна зомліють, або попов’язати в спеку, зігнувши спину дугою так, що після, як зв’язана лозина, й не розігнешся (Григ., Вибр., 1959, 324); — Атож, замолоду відтупала собі ноги, ходячи за панською жниваркою. Попов’язала вже я тих снопів, і не злічиш (Юхвід, Оля, 1959, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 215.