Що oзначає слово - "поповзти"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПОПОВЗТИ́, зу́, зе́ш; мин. ч. попо́вз, повзла́, ло́; док.

1. Почати повзти. В одну мить вони [таргани] обліпили чорною хмарою богородицю [образ], розбіглись на всі боки і хутко поповзли по руках і спідниці матушки Раїси (Донч., III, 1956, 22); Він таки вийняв.. бджолу і вона, чи придавлена, чи змучена, поповзла по його руці, на якій блідо синіли вузлики жил (Стельмах, І, 1962, 601); // Почати переміщатися навколішки або перебираючи ногами й руками. Як же вдрав [Денис] навприсядку, так ногами до землі не доторкується, — то поповзе навколюшки, то через голову перекинеться (Кв.-Осн., II, 1956, 30); Розмашисто працюючи ліктями й колінами, вміло маневруючи межи трупів, боєць поповз на стогін (Гончар, III, 1959, 50); Йонька упав на землю, рачки поповз у кущі (Тют., Вир, 1964, 256); Змією поповзла [Маруся] в росистих корчах, вся перемокнувши в одну хвилю, але не відчула нічого… (Хотк., II, 1966, 136); // Почати повільно сунутися по якійсь поверхні. В степу подув вітер — і відразу поповзли по землі білі сніговійні полози, легко звиваючись проміж заметів (Тулуб, В степу.., 1964, 203); Підводні шумопеленгатори вказують, що човен із скрипінням поповз по грунту (Трубл., Шхуна.., 1940, 217); // Почати зсовуватися, зісковзувати. Я, звісившися головою вниз у яму, а за головою поповзши й цілим животом, налапав на сучку цямрини конець [кінець] того шнура, що почепив там (Фр., IV, 1950, 18); Гнатова голова впала на плече, а його дебеле тіло помалу поповзло з крісла на землю, наче земля владно вабила його до себе (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 371); // Повільно потекти по чому-небудь. Альоша заплющив очі, але гірка сльоза викотилася на щоку й поповзла йому в рот (Мик., Повісті.., 1956, 72); // розм. Простягтися, пролягти звивисто. В рожевім тумані повився, поповз Черемош ген далеко (Хотк., II, 1966, 138); Коріння в осокора, сіре й шершаве, місцями оголилось і поповзло до води (Донч., V, 1957, 15); Далі дорога поповзе на пагорок (Панч, В дорозі, 1959, 34).

2. перен., розм. Почати повільно переміщатися. Машина важко поповзла на пагорб — і швидко покотилася вниз (Десняк, Десну.., 1949, 263); Доповідача біла паличка Поповзла по материках (Мал., За.. морем, 1950, 169); Три аероплани налетіли з боку Луганська, і тінь чорними хрестами поповзла між ешелонами (Панч, О. Пархом., 1939, 75); Надходила осінь. Хмари з-за гір поповзли. Задощило (Мур., Бук. повість, 1959, 14); З Хортиці ударило сліпуче світло прожектора. Промінь заметався по греблі, потім намацав підкрановий міст і повільно поповз по ньому (Голов., Тополя.., 1965, 328); // Почати повільно пересуватися суцільною масою. Майнуть лопати наваловідбійників, поповзе по жолобах риштаків чорне лискуче вугілля (Донч., Шахта.., 1949, 141); // Почати повільно, рівномірно рухатися у великій кількості (про людей). Сколихнулось море і схвилювалося. Увесь натовп заворушився і поповз широким шляхом із села на гору (Вас., І, 1959, 116); // Попливти перед очима. Надійку охопила така млість, що все перед її очима раптом поповзло вбік, замерехтіло, потім нараз потемніло, і вона на якусь хвилину навіть знепритомніла (Коз., Листи.., 1967, 202).

3. розм. Почати повільно поширюватися на якій-небудь площі. Він зняв бриля, і рум’янець збентеження поповз йому аж на лисину (Коцюб., І, 1955, 313); Десь за селом, на гонах далеких, гасло сонце. Вилізли тіні з садків, з-під стріх, із-за повіток. Поповзли попідтинню вулицями, затьмарили село легенькою млою (Головко, II, 1957, 29); // Почати перекидатися з одного місця на інше, збільшуючи силу свого вияву (про вогонь). Полум’я.. перескочило на другий [сніп], на третій, на четвертий, поповзло далі, перестрибнуло під самі Іванові ноги (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 173); Коли полум’я плигнуло й поповзло по всіх будівлях, жадно червоними язиками лижучи її [будівлю], вихором зникли [бандити] в темряві (Головко, І, 1957, 84); // Почати поширюватися в просторі, в повітрі. Настав вечір. З-під кожної сосни поповз туман, низько розстелився по землі (Ю. Янов., II, 1954, 51); Відразу по камері поповз млосний запах свіжої крові і їдкого людського поту (Вільде, Сестри.., 1958, 271); // Почати виявлятися, наростаючи (про відчуття холоду, страху і т. ін.) — Я пишу, а він підходить і зеленими очима дивиться, дивиться, аж мурашки по спині поповзли (Хижняк, Тамара, 1959, 77); Очі його [бригадира] були сумні й далекі. Мишуні поповз до серця холодок (Ю. Янов., II, 1954, 136); // перен. Почати поширюватися серед людей (про чутки, поголоски і т. ін.). По місту поповзла чутка: Франко став співробітником «Діла» (Кол., Терен.., 1959, 355); Від Косована, через його поплічників, пішли селом чутки, поповзли поголоски, буцімто Марія вже від мене важка (Мур., Бук. повість, 1959, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 213.