ПОПОВОДИ́ТИ, воджу́, во́диш, док., перех., розм.
1. Водити багато разів; водити тривалий час. — Ми посадимо їх спершу у холодну.., а далі гукнемо їх сюди, дамо їм по чарці.. А коли б почала яка брикатися — знову в холодну. Яка б уперта не була, а як поповодять так до півночі, — пом’якшає (Вас., IV, 1960, 27).
2. Приховуючи справжній стан справи або наміри, дурити кого-небудь тривалий час. [Павло:] Хіба ж не казав: підожди до весни, свататиму? [Мотря:] Поповодив весну, потім водив до осені та ще хотів поповодить? (Кроп., II, 1958, 360); [Безсмертна:] Ой поповодив же [Грисюк] мене. Два дні нічого не могла добитись. Думав, що я шпигунка (Баш, П’єси, 1958, 27).
◊ Поповоди́ти за ніс кого — те саме, що Води́ти за ніс (багато разів, тривалий час) (див. води́ти). — Підожди, стріну я тебе де-небудь, уже ж правди допитаюся; та вже ж і за ніс поповоджу!.. (Мирний, III, 1954, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 215.