ПОПОГИ́БІТИ, ію, ієш, док., діал. Гибіти тривалий час; погибіти добре. — Як попогибієш день по коліна в крижанім багні, то й кістки тобі заніміють (Гончар, Таврія, 1952, 202); — Отож! «Платять!» — Гайдамака зробив рух, мовби хотів устати з коня. — Сідай на моє місце! Отоді й знатимеш. Попогибієш, попотрусишся! (Головко, II, 1957, 640).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 215.