ПОПОГОРЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док., розм. Горювати тривалий час; нагорюватися добре. Учитель охвицер [офіцер] хороший у нас був, із наших… Що було й він над нами попогорює, попомучиться! (Барв., Опов.., 1902, 403).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 215.