ПОПОГРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., перех.. розм. Гріти тривалий час; // Погріти трохи. Дивувався [Сидір], як Христя ішла по такому морозу, турбував Мар’ю скоріше давати обідати, хоч живіт гарячою стравою попогріти (Мирний, III, 1954, 404).
◊ Попогрі́ти чу́ба — те саме, що Грі́ти чуби́ (чу́ба, чупри́ну) (багато разів, тривалий час) (див. грі́ти). Після останньої війни він таки попогрів тут чуба, чистячи колодязь (Гончар, Тронка, 1963, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 215.