ПОПО́НА, и, ж. Покривало для коня та деяких інших тварин; використовується також для покривання возів, саней і т. ін. [Василь:] А там, коню, — уберу я тебе у золоту збрую, покрию шовковою попоною, насиплю вівса по коліна, а трави… трави ти сам добудеш (Мирний, V, 1955, 112); Чотири слони в розкішних попонах несли важкі гармати, жахаючи своїм виглядом поляків (Тулуб, Людолови, II, 1957, 525); Надворі, коло високої фури, укритої сірими попонами і укрученої вірьовками, поралося двоє слуг (Кочура, Зол. грамота, 1960, 176); Тут [у Харкові] виготовляли два види ворсових килимів, а саме: «коци», вищі сорти яких вживались для прикрашення житла, і «попони» — волохаті килими, що використовувались для покриття коней, возів, саней тощо (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 95);* Образно. На чорну і довгу німецьку клуню падали відсвіти далекої заграви, її ледь-ледь було помітно крізь густу попону ночі (Тют., Вир, 1964, 353).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 219.