ПОПОРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. попоро́блять; док., розм. Працювати тривалий час. Ти ще молода дитина: тобі тільки дев’ятнадцятий пійшов. Ще годів п’ять попороби, тоді й сам порозумнішаєш (Барв., Опов.., 1902, 246); // Працювати якийсь час. — Спершу було важко жать, — оповідав батько, — здорово лоскотало в поясниці, а як попоробив тижнів зо два, то звик (Збірник про Кроп., 1955, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 220.