ПОПОСМІЯ́ТИСЯ, ію́ся, іє́шся, док., розм. Сміятися багато разів, тривалий час; посміятися добре. І дівчата її слухали, і дуже її любили: вона ж було з ними скільки раз на день і попосміється, і посвариться кілька раз, і обійметься… (Вовчок, І, 1955, 183);* Образно. — Ми ще ж не жили, Настусю, їй-богу! А тепер поживемо і попосміємося на зло ворогам (Жур., Дорога.., 1948, 122); // з кого — чого. Глузувати з кого-, чого-небудь тривалий час; посміятися добре. Проїхали вони проз табір Стародупського і разом з наймитами попосміялися з його їздецьких вправ (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 56); — Тільки це він продав воли, сюди, туди глядь, уже гроші й витягли.. Попосміявся я з нього (Збан., Малин. дзвін, 1958, 366).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 221.