ПОПОСТОЯ́ТИ, о́ю, о́їш, док., розм. Стояти тривалий час; настоятися добре. Добре, що перва прийшла, а то б попостояла! (Барв., Опов.., 1902, 499); // Стояти якийсь час. Коні — вони попостоять, попоїдять і бензину даром не палять (Жур., Дорога.., 1948, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 221.