ПОПОХОДИ́ТИ, ходжу́, хо́диш, док., розм. Ходити багато разів, тривалий час; находитися добре. Попоходили [дівчата] укупі по гаю, послухали, як листя шумлять, як вода точиться, та й додому прийшли (Вовчок, І, 1955, 194); — Скільки він попоходив до Лаври, до пещер [печер]! — Скільки раз їздив він і в Почаївську Лавру! (Н.-Лев., І, 1956, 407); Почала вона голосити та проклинати.. — Ой бідні мої ніженьки, скілько то ви попоходили, скілько ви намерзлися, а до якого лиха доходились! (Григ., Вибр., 1959, 304); // Відвідувати що-небудь тривалий час. — Призвело мене віддати його [брата] до церковної школи: попоходив чотири зими, навчивсь чи ні чому путньому, а у грамотії пошився: у помічники до писаря поступив (Л. Янов., І, 1959, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 221.