ПОПРИБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. перех. Поставити, покласти багато чого-небудь на місце. Її і послали у комору, щоб усе поприбирала (Кв.-Осн., II, 1956, 226); [Ріхард:] Під три чорти! Хто поставив кошика у сінях? Ніколи не можете все поприбирати як слід! (Собко, П’єси, 1958, 384); // неперех. Прибрати бруд, зробити лад у багатьох місцях. Треба давати всім умитися, дітей повдягати, кроваті [ліжка] поперестилати, у хатах поприбирати (Мирний, III, 1954, 152); Вернувшись до хати, Марія швиденько поприбирала і в себе, і на другій половині (Стельмах, І, 1962, 514).
2. перех. Прийняти що-небудь (про багатьох); прийняти багато чогось. — Раз косарики забули поприбирати коси під час грози та й повстромляли їх кіссячка-ми в землю (Тют., Вир, 1964, 85).
◊ Поприбира́ти до [свої́х] рук (до се́бе): а) привласнити, підпорядкувати своїй владі що-небудь (про якусь кількість осіб). [Дід:] Роблять, що хотять: Сидір Кавун та писар орудують усім.., поприбирали наділи до себе, а тепер ніяк не відтягаємо (К.-Карий, І, 1960, 51); б) привласнити, підпорядкувати своїй владі багато чого-небудь. Усе поприбирала [Настя] до своїх рук (Кв.-Осн., II, 1956, 471).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 225.