ПОПРОПАДА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док.
1. Невідомо де подітися, зникнути, пропасти (про всіх або багатьох), десь загубитися, запропаститися (про все або багато чого-небудь). Стара зміїха як почула, що вже дочки попропадали, та у погоню за ними (Ів., Укр.. казки, 1950, 142); // Бути втраченим безповоротно для кого-небудь (про все або багато чогось). — А в мене які були гроші, рублів там з п’ятдесят, та й ті попропадали на людях (Кв.-Осн., II, 1956, 294); [Палажка:] Мало твоїх грошей попропадало на людях? (Кроп., II, 1958, 164).
2. Перестати жити, існувати; загинути (про всіх або багатьох). Коли б ще козаки з голоду не попропадали (Сл. Гр.); Колись і між людьми чимало Таких ягнят попропадало (Гл., Вибр., 1957, 100); — Якщо ми всі візьмемо по дві-три пригорщі гороху,.. комора спорожніє, а свині попропадають… (Рудь, Гомін.., 1959, 45); // Зазнати знищення, руйнування, занепаду (про все або багато чого-небудь). Недовго ж нагосподарював [Нечипір].. Що була скотинка, позбував, а грошики попропивав; земельку позакладував, а грошики попропивав; а що було опріч того, то від недогляду попропадало само (Kв.-Осн., II, 1956, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 234.