ПОПРОСТИ́ТИСЯ, ощу́ся, ости́шся, док., діал.
1.Попрощатися з ким-небудь. — Уже хоть як ти не вертися, З своїм Даресом попростися, Бо прийдеться йому пропасть (Котл., І, 1952, 97).
2. Попросити пробачення. — Прощавайте, сусідоньки, може з ким сварився; Та хоч сварився, не сварився, аби попростився (Чуб., V, 1874, 968).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 236.