ПОПРОХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док., розм.
1. Спитати дозволу кудись піти, зробити що-небудь. Чижик порадив [Шавкуну] піти до когось старшого попрохатись (Мирний, II, 1954, 262); Прийшла покрова. Степанида встала вдосвіта, витопила й попрохалася до церкви. Горпина сама не пішла, а невістку пустила (Л. Янов., І, 1959, 336).
2. Попросити кого-небудь пустити до себе пожити, переночувати і т. ін.
3. Попросити, щоб прийняли на якусь роботу, посаду або зарахували до складу кого-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 237.