ПО́ПРЯХИ, рях, мн., етн., заст. Зібрання дівчат та молодиць удень у родичів чи в сусідів, де прядуть або виконують якусь іншу роботу. Вона так давно бачилася з ними: після Миколи не виходила ні на досвітки, ні на попряхи (Мирний, III, 1954, 32); Дома пряла сама мати на лаві, бо Христя до Гальки Півнівської на попряхи пішла (Головко, II, 1957, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 238.