ПОПУ́ТНИЦЬКИЙ, а, е, політ., іст. Прикм. до попу́тник 2. З попутницькими колективами, з окремими попутниками ми йдемо до тої станції, на котрій розійдуться наші шляхи (Еллан, II, 1958, 156).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 242.