ПОПІ́ВСТВО, а, с., розм.
1. збірн. Те саме, що духове́нство. У Мадріді дзвонять дзвони, Всіх скликають до собору, А в соборі тиск попівства, Дим кадильний в’ється вгору (Сам., І, 1958, 192); Він [Ю. Федькович] пише політичні сатиричні вірші, в яких картає представників цісарської влади, попівство, служителів Ватікану (Іст. укр. літ., І, 1954, 335).
2. Служіння релігійному культу. Син побачив вкінці, що нема що робити, та пішов до семінарії.., а потому-таки відрікся попівства (Кобр., Вибр., 1954, 12); Найняв [Купа] для охорони міського порядку кільканадцять десятків гайдуків і молодого ката, недавнього бурсака, що проміняв попівство на катівство (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 160); // Сан попа. Давайте попівство за дванадцятилітню науку (Сл. Гр.).
3. зневажл. Те саме, що попі́вщина 1. Попівство, разом з клерикалізмом всякого розбору, ще міцне в Галичині, але тим більше треба з ним боротись, а не потурати йому (Л. Укр., V, 1956, 36).
4. Попова садиба. Ми спокійно двір минули І на попівство всі звернули; Старого із саней знесли, Огріли і оберегли (Фр., X, 1954, 327); — Матушка цілоденно товчеться на своєму попівстві і все бурботить, що тепер настало не життя, а один розор (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 200.