ПОПІДКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Підкинути що-небудь багатьом (кожному зокрема); підкинути багато чогось (по одному). Мельхиседек.. налапав кухля з раками, повитягав раки й попідкидав під кожухи двом старим батюшкам, котрі спали як побиті (Н.-Лев., III, 1956, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 203.