ПОПІДМІ́ТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до попідміта́ти; // попідмі́тано, безос. присудк. сл. Село чимале. Біля дворів попідмітано, хати побілені (М. Ол., Леся, 1960, 13); Всюди попідмітано, прибрано (Гончар, Зустрічі.., 1950, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 204.