ПОПІДМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Підмести багато чого-небудь, у багатьох місцях. Попідмітати кімнати; Попідмітати на току; // Вимести все у багатьох місцях. Попідмітай стружки в цехах.
◊ На́че (мов і т. ін.) [хтось] попідміта́в — усі зникли, звільнили якесь приміщення, місце, простір і т. ін. День видався ясний і тихий. Нічна завірюха вгамувалась, хмари наче хтось попідмітав віником, ласкаво пригріло сонце (Гур., Через замети, 1961, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 204.