ПО́РА див. по́ри.
ПОРА́, и́, ж.
1. перев. чого або яка. Час, період. Як настане було пора виборів, то всі клопочуться, кого вибирати за маршала, чи за справника, або засідателя (Мирний, IV, 1955, 334); — Тепер така пора, що людина мусить людині помагати (Фр., VI, 1951, 161); — Людей на полі не видно зовсім, хоч пора зараз і робоча (Смолич, І, 1958, 74); // у сполуч. із займ. та, ця і т. ін. та прийм. на, у, з, до і т. ін. Певний момент, зв’язаний з якою-небудь подією; короткий відрізок часу, коли виконується або відбувається якась дія. — Йому не до вас було: він мені у ту пору розказував, що, каже, не сонечко ходить, а земля кругом його обіходить (Кв.-Осн., II, 1956, 318); І блідний місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Шевч., І, 1963, 3); Не раз, не два розмова в нас бувала Про пору ту, коли ізнов орала У вогку землю пустить рідний край, Про час, коли від ненаситних зграй І тінь сама розвіється за димом (Рильський, II, 1960, 216); Князь Куракін урятував цареві життя, і вже з тої пори цар із ним не розлучався (Хотк., І, 1966, 97); // з означ. Відтинок часу, позначений існуванням, наявністю чого-небудь. Тільки-но пригріє весняне сонце, розтануть сніги і спадуть талі води, як настає грибна пора (Знання.., 6, 1969, 16); // з означ. Частина доби, період року. Чіпка проспав до обідньої пори (Мирний, І, 1949, 256); Місяць уже зайшов, була передранкова пора (Ю. Янов., II, 1958, 217); Над селом стояв звичайний в осінню пору туман (Коцюб., І, 1955, 353); // Період у житті людини; вік, літа. Оглянулась я.. на село — там церква аж горить проти сонця; у зелених садках білі хатки тонуть, і вигін зеленіє.. Все це нагадало мені і мою дитячу пору, і моє дівування (Мирний, І, 1954, 72); Нині Гончар — в щасливій порі творчої зрілості, в порі, коли народжуються сміливі й глибокі задуми, коли приходять самобутні і мудрі звершення (Про багатство л-ри, 1959, 237); // Тривалий період у житті народу, культурному або суспільному розвиткові країни, що характеризується визначними подіями, явищами тощо; епоха, доба. Прийшла війни страшна пора, що забира народні сили (Сос., II, 1958, 376); Майже всі перші книжки прозаїків присвячені порі мирного післявоєнного будівництва (Смолич, Перша книга, 1951, 7).
Да́вньою поро́ю — у давні часи, у давнину. Так-то було на Вкраїні Давньою порою… (Рудан., Тв., 1959, 43); До тих пір — до того часу, доти. Дуже тобі дякую, що ти їх [листи] не затримувала до тих пір, поки я приїду, а прислала тепер (Л. Укр., V, 1956, 28); Проводжав [Денис] Юлю очима до тих пір, поки вона не зникла за деревами (Тют., Вир, 1964, 247); З да́вніх пір — з давніх часів, здавна, віддавна. Бачив я, що всюди люд На царя кладе свій труд.. Так щороку з давніх пір (Перв., Райдуга.., 1960, 96); З тих пір — з того часу. З тих пір, як їі батьки — лікарі одного районного містечка — навчили її ходити, вона жила в розкошах і достатках (Тют., Вир, 1964, 449); На пе́рших пора́х — у початковий період, на початку, попервах. Коли б отак до нього Міхно з своїми приятелями ставився, то це його цілком улаштовувало б. Принаймні на перших порах (Головко, II, 1957, 265); [Загуба:] Тут же свої люди ще лишилися… Допоможуть на перших порах… (Мам., Тв., 1962, 474); По́ри ро́ку — сезонні періоди в річному циклі розвитку природи: весна, літо, осінь, зима. На землі.. щороку бувають холодні й теплі сезони, які поступово змінюють один одного. Ці явища природи називаються зміною пір року (Астр., 1956, 33); Є щось чарівне і до солодкого щему в серці хвилююче в природі цієї пори року [навесні] (Тют., Вир, 1964, 137).
◊ Без пори́, у знач. присл. — передчасно, дочасно. Чи тільки терни на шляху знайду, Чи стріну, може, де і квіт барвистий? Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу той шлях тернистий, — Бажаю так скінчити я свій шлях, Як починала: з співом на устах! (Л. Укр., І, 1951, 44); До пори́ [до ча́су]: а) до певного моменту, випадку і т. ін.; не вічно. До пори збан воду носить (Номис, 1864, № 7771); б) до слушного часу; поки що. — Тільки б без галасу до пори, до часу, доки власними очима, руками не помацаєш початку того омріяного будівництва… (Ле, Міжгір’я, 1953, 10); На порі́ — у розквіті віку, сил (про дорослого юнака, дорослу дівчину); на виданні (про дівчину). Дівка на порі — женихи у дворі (Укр.. присл.., 1955, 117); За столом чотири сини, — Разом з’їхались в гостину; Всі змужнілі, на порі, Як один — богатирі! (Шпак, Вибр., 1952, 72); На порі́ ста́ти — досягти такого віку, коли звичайно виходять заміж (про дівчину). Небога Уже чимала піднялась, Росла собі та виростала І на порі Марія стала… (Шевч., II, 1963, 354); Видавши одну [дочку], незчулася Яресьчиха, як і друга стала на порі, треба було і Вусті приданого дбати (Гончар, І, 1959, 9).
2. у знач. присл. поро́ю, пори́, з означ. Указує на повну частину доби або період року, коли відбувається якась дія. Ми з ним сиділи у садку вечірньою порою (Л. Укр., І, 1951, 458); Лінивий спить бабак зимової пори, Коли сніги буйні шляхи позамітали… (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 122); // тільки поро́ю, без означ., рідко. Часом, іноді. І він [кинджал] порою любо грає, Привабливо дзвенить (Зеров, Вибр., 1966, 402).
◊ Ча́сом з ква́сом, поро́ю з водо́ю див. квас.
3. Визначений строк, слушний час, сприятливий момент для звершення чогось, виконання якої-небудь дії. Олена поралась коло печі, хапаючись, щоб встигти на пору з вечерею (Коцюб., І, 1955, 82); Дідуньо з великим притиском розпочав знов мову про те, що вже крайня пора взяти до Юзі гувернантку (Л. Укр., III, 1952, 635); Щоб здаватися старшим, Гнат навіть вус почав голити раніше пори (Стельмах, II, 1962, 342).
[Тепе́р] пора́ на вас (на те́бе і т. ін.); Ва́ша (твоя́ і т. ін.) пора́, розм. — створилися сприятливі умови для кого-небудь, настав час комусь діяти і т. ін. Ті люди, що весь вік несли тяжке завдання, Казали: «Годі нам, тепер пора на вас,.. робітники незнані, молодії!..» (Л. Укр., І, 1951, 109); — Стріляй, бузувіре, стріляй, зраднику, — твоя пора, — хрипить.. Погиба (Стельмах, II, 1962, 66).
4. у знач. присудк. сл., перев. з інфін. Настав час, строк для звершення чогось, виконання якої-небудь дії. — А збирайся лишень, Чіпко, на завтра в найми, — каже, вернувшись увечері, Мотря. — Годі вдома сидіти та хліб переводити, — пора й самому заробляти! (Мирний, І, 1949, 148); — Пора вже спати… завтра треба вставати зарання… (Коцюб., II, 1955, 373); Климові пора додому, а він все ще на лузі (Грим., Кавалер.., 1955, 73).
◊ Пора́ [уже́] і честь зна́ти — час кінчати що-небудь, іти, їхати звідкись. [Марина:] Невже й сьогодня [сьогодні] гості не роз’їдуться.. Третій день гостюють, пора б вже й честь знати (Кроп., V, 1959, 475).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 243.