ПОРАХУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док.
1. з ким і без додатка. Здійснити взаємні (перев. грошові) розрахунки з ким-небудь, повністю сплатити один одному усе належне; розрахуватися. — Плати, Микито, бо в мене катма дрібнотки… А ми з тобою опісля порахуємось (Вовчок, VI, 1956, 281); [Карпо:] Завтра заходь. Порахуємося. Зараз не до тебе (Собко, П’єси, 1958, 56).
2. з ким, перен., розм. Помститися за що-небудь; поквитатися. Не тільки почуття дружби до Лари підохотило її повернутися до лабораторії. Порахуватися з Каргатом за ранок, — от чого їй хотілось (Шовк., Інженери, 1956, 102); Якось одному хлопцеві з сусіднього прольоту здалося, що я звернув увагу на його дівчину, він вирішив зо мною, як то кажуть, порахуватися (Ю.Янов., II, 1954, 18).
3. з чим, також з спол. щ о, перен. Узяти до уваги, врахувати що-небудь, зважити на щось. Далі — взялися за мене. Не порахувалися, навіть, що каліка (Логв., Давні рани, 1961, 97); // з ким. Виявити повагу, уважно поставитися до когось.
4. діал. Домовитися про щось. Грицько та Івась теж почали полуднувати. У їх зоставалася ще одна таранька, мати дала по одній кожному. Вони, ще збираючись на пастівник, порахувалися одну з’їсти у обід, другу за полуднем (Мирний, IV, 1955, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 249.