ПОРИЖІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до порижі́ти. Крамар із дужим служкою якийсь час недовірливо позирали на зарослого бородою балакучого чоловіка в старому, порижілому від давності кобеняці з овечого сукна (Ле, Наливайко, 1957, 130).
2. у знач. прикм. Який вицвів і набув рудуватого відтінку. Порижіла шапка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 255.