ПОРОЖЕВІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до порожеві́ти. Піднімав [чоловік] голову й подовгу дивився на небо, порожевіле в призахідних променях сонця (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 112); На повних, ледь порожевілих щоках утворилися.. ямочки (Коз., Нові Потоки, 1948, 10); // у знач. прикм. Саїд Алі милувався порожевілим обличчям, як у дівчини, яка вперше дозволила юнакові доторкнутися до її рук (Ле, Міжгір’я, 1953, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 266.