ПОРОЖНЯ́, і́, ж., розм. Те саме, що поро́жнява. Що є простори пустельні — порожня, як ми називаєм, — В тому немає матерії; що ж є матерія, в тому Марно шукати порожняви (Зеров, Вибр., 1966, 138); // діал. Поле, лука, що пустує. Коли б у хлібові або на сіножаті, а то у порожні піймав та й штраф (Сл. Гр.).
На порожню́ — без вантажу; марно, даремно. — Що це ти, Панасе, на порожню? Почекай, ось подадуть бетон, — говорив такелажник, не розуміючи, для чого це треба було пускати стрілу [крана] на порожню (Коцюба, Нові береги, 1959, 220); Ходи́ти в порожні́, діал. — не бути вагітною. Думала: сей дуб мохнатий старенький покриє мій сором од людей лучче зеленого явора. Ні, як глянув, так і грянув: — Ти не моя дитина, не моя хрещена! Моя дитина у порожні б ходила… (Барв., Опов.., 1902, 477).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 269.