ПОРОЗБИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до порозбива́ти. — Ти не дбаєш за дім божий. В тебе дзвони порозбивані, церква стара,.. — казав сердито в олтарі архієрей на всю церкву (Н.-Лев., III, 1956, 194); На тому.. тижневі зроблено десять нових корит, а де вони тепер? Порозбивані лежать, бо ніхто за ними не дивиться (Тют., Вир, 1964, 34); Волосся з голів летіло, наче пір’я; з порозбиваних носів потекла кров на білі сорочки (Н.-Лев., І, 1956, 418).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 270.