ПОРОЗВІ́ШУВАТИ, ую, уєш і рідко ПОРОЗВІ́ШАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Розвісити все або багато чого-небудь. Іван із сторожем.. забрали святих [образи́] з горища, пообмивали і порозвішували їх знову в церкві (Україна.., І, 1960, 152); Хутко допрала вона сорочки, порозвішувала їх на тину (Л. Янов., І, 1959, 38); Порозвішували ми скрізь об’яви, що в неділю відбудеться перша в селі вистава (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 25).
◊ Порозві́шувати ву́ха — те саме, що Розві́сити ву́ха (про всіх або багатьох) (див. розві́шувати). — Годі вам, товаришу, з ними в розмови заходити. Ви тільки потурайте їм, то вони до ранку розпитуватимуть. Ба, як вуха порозвішували (Кир., Вибр., 1960, 332); Коли вже заманулось йому здійснювати свої зарозумілі вигадки, пішов би на велике, перспективне підприємство — там, напевно, знайшлись би такі, що порозвішували б вуха, слухаючи його (Шовк., Інженери, 1956, 25).
2. тільки порозві́шувати. Широко, в різні боки розкинути гілки (про дерева). Подивилась на берези Оленка: віття так порозвішували (Тесл., Вибр., 1950, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 271.