ПО́РТИК, а, ч. Розміщена перед входом у будинок відкрита галерея, утворена колонами або стовпами, що підтримують перекриття. Портик — ряд або кілька рядів колон, перекритих антаблементом (з фронтоном або без нього) перед входом в будинок (Архіт. Рад. Укр., 10, 1940, 42); На східцях коло церковних дверей, під портиком з п’ятьма стовпами, сиділа одним одна вже літня, дуже сумна й задумана панія (Н.-Лев., IV, 1956, 276); // Паркова споруда з відкритою колонадою замість зовнішньої стінки. Тут і там у гущавині зелені траплялися альтанки, мисливські хатки чи просто портики (Смолич, І, 1958, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 290.