ПОРУЙНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поруйнува́ти. Зійшовши на берег, ми попрямували вгору вузькими вуличками крізь хаос поруйнованих будинків (Гончар, Новели, 1954, 42); Працювала поки що лише одна піч, друга ще не встала з руїн, із куп вапняку, попелу, битої цегли, розчавлених вагонеток, покарьожених конструкцій, поруйнованих вибухами залізних балок (Ю. Янов., II, 1954, 111); І така скрізь країна поруйнована, поневолена показувалася, що Остап аж за голову взявсь (Вовчок, І, 1955, 329); Радянські люди під керівництвом партії, долаючи великі труднощі, відбудували поруйноване війною народне господарство (Літ. газ., 13.Х 1961, 2); // поруйно́вано, безос. присудк. сл. — Розкажіть, поясніть нам, як і чому ви воюєте? Ми абсолютно цього не розуміємо. Коли б нас було так поруйновано і пограбовано, ми давним-давно б уже склали зброю (Довж., III, 1960, 397).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 294.