ПОРУ́НТАТИ, аю, аєш, док., перех., діал.
1. Потурбувати, потривожити кого-небудь. Ще нижче він похилився, і як при небіжчиці на пальцях ходив та говорив шептом, щоб її не порунтати, та вже й до смерті своєї крався і шептав (Вовчок, VI, 1956, 224).
2. Узяти що-небудь без дозволу. — Ти, відай, злодій? — Я, пане, ще чужого стебла не порунтав (Стеф., І, 1949, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 295.