ПОРУ́ХАТИ, а́ю, а́єш, док.
1. перех. Трохи, злегка поворушити що-небудь. Він поклав лебедине перо у кишеню, де лежала листівка, порухав її потрісканими, рибою пропахлими пальцями і рівно пішов додому, несучи багатозначну посмішку на своїх сонцем накраплених веснянках (Стельмах, І, 1962, 460); Хворе вухо кілька разів намагався [ведмідь] порухати лапою, але від кожного дотику воно ще гірше боліло (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 66).
2. неперех., чим. Рухати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 295.