ПОРУ́ЧНИК1, а, ч., дорев., розм. Те саме, що пору́чик. Тепер з нею ходив молодий, витончений поручник (Кач., II, 1958, 57).
ПОРУ́ЧНИК2, а, ч., розм. Те саме, що поручи́тель. Довелося [панові Бжеському] поставити двох поручників у тому, що кара буде сплачена протягом місяця (Тулуб, Людолови, І, 1957, 253).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 296.