ПОРІ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., заст., розм. Нарікати, ремствувати. — Життя ж твоє, Марусю! — порікувала Катря, розсердившись.. — Та як ти живеш — горюєш (Вовчок, І, 1955, 186); Вся громада християнська порікує і гомонить (Л. Укр., II, 1951, 235); * У порівн. Море шуміло, дрібні камінці торохтіли, зачеплені хвилею, немов порікували, що їм не дає спокою вода (Л. Укр., III, 1952, 597).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 262.