ПОСВИСТІ́ТИ, свищу́, свисти́ш, док. Свистіти, видавати свист якийсь час. Таки що вздрить [маляр], так з нього патрет [портрет] і вчеше; хоч би тобі відро або свиня, таки живісінько воно й є; тільки посвистиш та й годі! (Кв.-Осн., II, 1956, 5); Гнат порипів шкірянкою, посвистів, похвоськав себе нагайкою по халявах і, бачачи, що Оксен з ним говорити не хоче, вийшов надвір (Тют., Вир, 1964, 33); // Якийсь час утворювати свист за допомогою свистка, дудки і т. ін. Він подав Яшкові сопілку, і той пильно почав оглядати її. Узяв у рот і посвистів трохи (Головко, І, 1957, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 310.