ПОСВІ́ДЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСВІ́ДЧИТИ, чу, чиш, док., перех. і неперех.
1. Будучи свідком чого-небудь або добре обізнаною у якійсь справі людиною, підтверджувати істинність, правильність чого-небудь; свідчити. Окремо посвідчувала учителька, що Петро Гарасимів учащав три роки до сільської школи і скінчив її з дуже добрим поступом (Фр., IV, 1950, 30); Учитель ні до кого ніколи не ходив.. Що тому була правда, міг посвідчити шкільний сторож (Гр., Без хліба, 1958, 18); — Добре, що до купців потім пристав і вони Судиславові посвідчили, що з ними їздив (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 102); // Підтверджувати що-небудь поглядом, стверджувальним рухом голови тощо. — Хіба ж не правду кажу? — звертається він до капітана Дорошенка за підтвердженням, і той напівусміхнено, легким кивком голови посвідчує: так, мовляв, було, було… (Гончар, Тронка, 1963, 144); Він.. дивився комісарові в очі, намагаючись якнайвиразніше посвідчити поглядом готовність служити тій справі, яка йому доручена (Збан., Сеспель, 1961, 34); // Підписом або печаткою завіряти який-небудь документ, надаючи йому чинності. Довіреності на одержання грошової і пакункової кореспонденції можуть посвідчувати.. державні установи та підприємства (Цив. кодекс УРСР, 1950, 43).
2. перен. Бути, служити свідченням чого-небудь, доказом істинності, правильності чогось.
3. юр. Давати показання в суді або на допиті як свідок. [Бабич:] Нас, куме, на свідків клич. Ми посвідчимо, як вони з тобою обходилися! (Фр., IX, 1952, 141); Свідки одноголосно посвідчили, що того вечора Яким Коваль був п’яний і з ним могла справитись навіть мала дитина (Донч., III, 1956, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 311.