ПОСВІТЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до посвітлі́ти. Мирон посвітлілими очима дивиться на свою одиначку — він любить її (Стельмах, II, 1962, 72); Ганна Михайлівна уповільнила крок, а далі й зовсім зупинилась із виразом простодушної цікавості на посвітлілому обличчі (Жур., Звич. турботи, 1960, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 312.