ПОСЕЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПОСЕЛИ́ТИСЯ, селю́ся, се́лишся, док.
1. Обирати собі де-небудь постійне місце проживання; оселятися. Корчували [Данищуки] в поті чола шість років, доки вибороли стільки землі, що могла прокормити їх. І аж за п’ять років почали поселятися близько них люди (Ірчан, II, 1958, 187); [Микола:] Вони недавно тут поселились і дуже бідно живуть (Котл., II, 1953, 29); [Женя:] Однієї моєї подруги сестра вийшла заміж за панича, і зараз вони поселились у хуторі і почали самі землю обробляти (Кроп., II, 1958, 433); Після ліквідації Нової Січі українські козаки у 1775 р. поселились у Добруджі і організували так звану Задунайську Січ (Укр. іст. ж., 4, 1960, 68); * Образно. Сонце поселилося у класи, Коридори небо залило (Бичко, Вогнище, 1959, 174); // Залишатися жити, мешкати якийсь час де-небудь, у когось. Поселившись на кілька тижнів у Львові, я часто бував у Франка (Сам., II, 1958, 395); Турбай і Ладимко поселилися в готелі «Москва» в одному номері (Руд., Остання шабля, 1959, 572).
2. перен. З’являтися, виникати (про почуття, настрій і т. ін.). Через тиждень Орися встала, і в її очах навіки поселилося нове сяйво, яке спалахувало щораз, як тільки вона дивилася на дитину (Тют., Вир, 1964, 524).
3. тільки недок. Пас. до поселя́ти 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 315.