ПОСИПА́ЛЬНИК, а, ч., етн., заст. Той, хто вітає з Новим роком і посипає при цьому зерном у хаті, кімнаті; посівальник, засівальник. Вона миттю стрибнула з печі додолу й побачила табун посипальників, що товпились біля порога (Мирний, IV, 1955, 304); — Хоч би волосся причесав, — похитала головою мати. — А то ба, яка розкуштряна мичка на голові! Соромно й на люди показуватись. Ех ти, посипальник! (Цюпа, Грози.., 1961, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 324.