ПОСКУ́БЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поску́бти. Альоша перебирав худими пальцями жорстку поскублену шерсть свого приятеля [собаки] (Мик., II, 1957, 202); Чорний, обідраний, кривий, без поворота., без крил, з пошарпаною та поскубленою гнилою покрівлею, він [вітряк] скрипів, тремтів увесь і з кожним подихом вітру все дужче та дужче хилився набік (Л. Янов., І, 1959, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 335.