ПОСКУПИ́ТИСЯ, плю́ся, пи́шся; мн. поскупля́ться; док. Виявити скупість, надмірну економність; пошкодувати витратити гроші на що-небудь або подарувати щось кому-небудь. Поскупивсь ти [пан] цяцьки Прислать на свитину, — Присилай же гвіздки Забить домовину! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 156); — Наум Семенович!.. Треба поспішати якможна [якомога]. Не поскупись найняти збіржу (Кв.-Осн., II, 1956, 83); — Ти гадаєш, я поскуплюся? Для тебе, Якове, мені нічого не жаль (Шиян, Гроза.., 1956, 122); // на що, чим. Дати, витратити дуже мало чого-небудь. Наділив бог і розумом, ..і вродою, та на талан поскупився (Сл. Гр.); * Образно. Потяг.. поволі сунув повз випалені пустельні ниви, що вже другий рік поскупились на хліб (Досв., Вибр., 1959, 29).
Не поскупи́тися на що, чим — дати доволі чого-небудь, щедро обдарувати, наділити чимсь. Яке їй діло до того, вірить він у карти чи ні, аби не поскупився на щось їстівне, а ще краще — на гроші… (Ткач, Арена, 1960, 6); Після смачного обіду, на який не поскупилась.. Уляна Григорівна, Дикун оглянув панське господарство (Добр., Очак. розмир, 1965, 97); Зима цього року не поскупилася снігами (Ле, Наливайко, 1957, 113).
◊ Не поскупи́тися на фа́рби — розповідаючи про кого-, що-небудь або описуючи щось, удатися до перебільшення, прикрасити факти. Ще тільки вчора Роман читав у газеті про нього [батька] захоплюючий нарис. Автор нарису не поскупився на фарби, використав, мабуть, усю свою палітру (Минко, Ясні зорі, 1951, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 336.