ПОСЛАНЕ́ЦЬ, нця́, рідко ПОСЛА́НЕЦЬ, нця, ч. Особа, яку посилають з яким-небудь терміновим дорученням, повідомленням і т. ін.; гонець. [Тхориха:] Раз увечері прибігає до нас від Храпка посланець (Мирний, V, 1955, 186); Аж скипів Бертольд, почувши Гордовитую відмову, До поета посилає Посланців тих самих знову (Л. Укр., І, 1951, 384); Допомоги все немає. Стало ясно — не доїхали посланці до штабу, не проскочили крізь вороже оточення (Донч., І, 1956, 53); * Образно. Два посланці Країни Рад — міжпланетні автоматичні станції «Венера-5» і «Венера-6» тримають курс до «ранкової зірки» (Рад. Укр., 12.I 1969, 2); // Представник держави, посланий в іншу державу з якою-небудь дипломатичною місією. Посланець цивілізованої Франції був зодягнутий з виключною, французькою, елеганцією [елегантністю] (Смолич, Мир.., 1958, 100); // Делегат з’їзду, конгресу і т. ін. — Флоту і в нас нема, — пояснив херсонський посланець. — Всі, які були, судна ті ж таки грабіжники заграбували [пограбували], погнали за море з народним добром (Гончар, II, 1959, 42); // Представник свого народу у найвищому органі влади. За невтомну працю український народ виявляє О. Є. Корнійчуку своє велике довір’я, незмінно обираючи його своїм посланцем до Верховної Ради Радянського Союзу і до Верховної Ради УРСР (Літ. газ., 6.IX 1960, 1); // Виходець з іншого середовища, представник іншого народу, що є носієм найхарактерніших ознак та властивостей його. Тут радянських бійців бачили вперше і дивилися на них, як на посланців з іншого, незнайомого світу (Гончар, І, 1954, 232); // Виразник і ревний поборник чого-небудь. Славу твою, Києве, несли в віках стародавні і вічні кобзарі, світлі посланці народної правди і мудрості (Корн., Разом із життям, 1950, 153); У високому палаці над Віслою — варшав’яни відтоді називають його Палацом Миру — ще не раз лунали схвильовані голоси посланців дружби (Жур., Опов., 1956, 233); // перен., поет. Провісник чого-небудь. Перший посланець осені промчав по галицькій землі і золотими факелами позначив кордони володінь своєї господині (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 337.