ПОСЛА́ННИЦЯ, і, ж.
1. розм. Дружина посланника (у 1 знач.).
2. книжн., заст. Жін. до посла́нник 2. Як бог послав по неї смерть з косою, Вона [вдова], з-за столу вставши, в мить одну Зневажливою відвела рукою І словом проч [геть] посланницю страшну (Рильський, Зим. записи, 1964, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 338.